Автор: Олег Jan 16 2006, 10:54 PM

В одному із недавніх номерів «Високого Замку» (12.01.2006) прочитав інтригуючу статтю (оригінал статті), яка заторкує проблему проповіді священика: якою вона є в реальності і якою повинна бути, «щоб очистити душу від зла і пробудити її для добра і любові».

Священича проповідь досить часто стає об’єктом народного глузування та осуду. Пригадую, радянські казки любили поглузувати із пастирів у такий спосіб. Думаю, що кожен з нас не раз міркував над тим, як і що говорить священик із церковного амвону.

Отож пропоную, щоб кожен поділився своїми смаками та вподобаннями, за якими оцінює священичу проповідь.

Висловлю декілька своїх думок з цього приводу:

1. Недільна чи святкова проповідь повинна тривати не більше, ніж 10-15 хвилин.
2. Має обмежитись до якоїсь однієї тематики, щоб не розсіювати уваги слухачів.
3. Було б дуже добре, щоб священик говорив про речі, які йому близькі, бо тоді проповідь є живою.
4. Напевно, не останню роль у сприйманні проповіді відіграють ораторські здібності (маю на увазі тут не рухи, голос та жести, але мистецтво побудови проповіді: аргументи і т.д.).

Це такі спонтанні думки з приводу.
[---]
Автор: Тарас Jan 28 2006, 01:15 PM

Не можна забувати основного, що проповідь не є виключно витвором людських здібностей священика. Священик у виголошенні проповіді є лише співтворцем Бога, тому і відповідальність несе надзвичайно велику. Тому готуватися до проповіді потрібно не лише інтелектуально, а й духовно. Молитися за свого пароха повинні і люди - вірні своєї Церкви. Лише так можна досягти максимальної готовності ниви і сіяча.
Не можна проповідувати замість Христа себе, бо в такому разі, навіть при високій успішності проповіді, ми матимемо таку картину: "заберуть "пастиря" і вівці розбіжуться" - таке ми вже спостерігали неодноразово.
Погоджуюся з Олегом, що не потрібно перевтомлювати людей довгими тирадами - у мозгах людей тоді не перевариться нічого, або лише щось часткове і несуттєве. Однак і поглядати на годинник я б не радив - люди цього не сприймуть тим паче!
Також проповідь бажано говорити з голови, а не із шпаргалки. Повірте, це створює справді сміхотворну картину штучності і безграмотності, коли люди просто мають право закинути священику, що він за цілий тиждень не зміг цю горе-проповідь вивчити напамять.
[---]
Автор: relikt Feb 14 2006, 01:33 PM

(Олег @ Jan 16 2006, 10:54 PM)

В одному із недавніх номерів «Високого Замку» (12.01.2006) прочитав інтригуючу статтю (оригінал читайте http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=44605) :
"Отець Роман ... проповідь виголошує не після читання Євангелія, а наприкінці Літургії.
Пояснив одну з причин цього: «У нас не всі люди приходять на Службу Божу вчасно, ще добігають...
Читаєш Євангеліє, а люди не відхекалися, думками ще вдома, ще не цілком готові до сприйняття Божого слова.
А наприкінці Літургії люди «розмолюються», входять у ту духовну атмосферу,
коли слово Боже лягає у благодатний ґрунт...».

Аргумент досить переконливий !
Але чи не є це порушеннням порядку Служби Божої ?
[---]
Автор: Raffi Feb 17 2006, 07:20 PM

Так, проповідь священика є дуже важливим моментом у Навчальному Уряді Церкви.

Я також, як і ви всі, часто маю багато застережень до проповідей наших отців, і думаю отцям було б цікаво почитати наші думки викладені тут на шпальтах Форуму, або на сторінках мудрих книжок, але... Дорогі мої, хто з вас пробував сам стояти на амвоні та проповідувати?..
[---]
Автор: Микита Feb 20 2006, 12:05 PM

Думаю, що це погана ідея, оскільки втрачається видимий зв"язок проповіді з Євангелієм. Проповідь - це ніщо інше як коментар на Євангеліє (не по формі, але по суті) і пристосування Євангелія до конкретної ситуації нашого часу. Проповідь в кінці - недоречна, бо хоч люди і "розмолені", але вже відійшли від думки Євангелія, втратили її з виду. Окрім того - проповідь повинна готувати до Причастя, а не навпаки.
Автор: relikt Feb 24 2006, 03:34 PM

(Raffi @ Feb 17 2006, 07:20 PM)
Дорогі мої, хто з вас пробував сам стояти на амвоні та проповідувати?..

Скажіть,Raffi,будьте ласкаві,- як зв"язано "стояти на амвоні",
з "місцем" проповіді в порядку Служби ?

(Микита @ Feb 20 2006, 12:05 PM)
Проповідь в кінці - недоречна, бо хоч люди і "розмолені", але вже відійшли від думки Євангелія, втратили її з виду. Окрім того - проповідь повинна готувати до Причастя, а не навпаки.

Цілком з Вами погоджуюсь,Микито !
Від такого переміщення втрачається місія проповіді.
[---]
Автор: Уставник Feb 26 2006, 10:46 PM

(Олег @ Jan 16 2006, 10:54 PM) *
В одному із недавніх номерів «Високого Замку» (12.01.2006) прочитав інтригуючу статтю (оригінал читайте тут) :
"Отець Роман ... проповідь виголошує не після читання Євангелія, а наприкінці Літургії.
Пояснив одну з причин цього: «У нас не всі люди приходять на Службу Божу вчасно, ще добігають...
Читаєш Євангеліє, а люди не відхекалися, думками ще вдома, ще не цілком готові до сприйняття Божого слова.
А наприкінці Літургії люди «розмолюються», входять у ту духовну атмосферу,
коли слово Боже лягає у благодатний ґрунт...».

(relikt @ Feb 14 2006, 01:33 PM)
Аргумент досить переконливий !
Але чи не є це порушеннням порядку Служби Божої ?

Ні в Уставах, ні у Служебниках, зазначено де “священик говорить проповідь”. Місце проповіді – це звичай.

АЛЕ... думаю, що ‘отець Роман’ неправильно думає. Церква має підвищити людей до Бога, а не підкорятися людям. Проблема не у тому що Євангеліє/проповідь “за рано”, а що дехто не має пошану до Церкви, до самого Бога – собі говорять “ну, у церкві був – що ще хочете?” У тиждень майже 170 години, але не можуть / не хочуть присвятити годину-два Богові.

Чи так тяжко прийти до церкви 5-10 хвилин перед відправою, щоб успокоїтися і себе приготувати до молитви, до хвалення Бога?!?
[---]
Автор: relikt Feb 27 2006, 02:36 PM

(Уставник @ Feb 26 2006, 10:46 PM)
Ні в Уставах, ні у Служебниках, зазначено де “священик говорить проповідь”. Місце проповіді – це звичай.
Мабуть це й добре,що *звичай* ?
Але ж з іншого боку - і зайвий клопіт священикові ...

(Уставник @ Feb 26 2006, 10:46 PM)
дехто не має пошану до Церкви, до самого Бога – собі говорять “ну, у церкві був – що ще хочете?” У тиждень майже 170 години, але не можуть / не хочуть присвятити годину-два Богові.
Чи так тяжко прийти до церкви 5-10 хвилин перед відправою, щоб успокоїтися і себе приготувати до молитви, до хвалення Бога?!?

А звичайно,що *так тяжко* !
І це також *клопіт священикові* - сподвигнути люд,щоб *присвятити годину-два Богові*.

Якось, коли я був на новіціаті в Унівській Лаврі, був там з нами також один отець Йосиф зі Словатчини. Про проповідь священика він говорив тоді дивні для мене речі. Він казав, що немає доброго проповідника чи поганого проповідника і наводив такий приклад: якось був у одному монастирі отець, який не мав дару проповіді. Інші отці і брати підсміювалися з нього, бо він казав проповіді дуже довго і нудно. Але одного разу до його побратима-отця на Сповідь прийшов чоловік, який дуже щиро каявся. На запитання про те, що його спонукало до покаяння, він відповів, що проповідь отця (саме того, з якого всі сміялися). Вчувши таке, його побратим-отець не міг повірити, що якась з тих нудних проповідей могла когось так навернути, тож почав допитуватись у каянника, що такого особливого сказав той отець? А той і розказує: "Взагалі він говорив дуже нудно, але після півгодини проповіді він сказав: "А тепер закінчую першу частину проповіді і починаю другу частину". Ці слова так до мене промовили, що я собі теж подумав у серці:"Ось я закінчую ту частину мого життя, яка була без Бога, і починаю ту частину, яка буде з Богом". Таким чином я тут."
Ось така от історія. Не про дар красномовства, не про сходження Святого Духа на отця під час проповіді, а про Його дію серед вірних, навіть коли єрей на амвоні з Ним не співпрацює.

Всі розмови про проповідь священика, як майже незалежної від нього, може і вірні. І може хтось один з мільйона відкриється до Бога через довгу і нудну проповідь ( і це добре). Але ми забуваємо просту річ - ми живемо в час, коли декілька поколінь були відірвані від християнської традиції. Вона ледве жевріє. І тому, на проповіді, поряд з духовною наукою, має бути навчання простим речам: практична катехизація, школа молитви, пояснення як потрібно читати Біблію, як в наш непростий час жити християнським життям - життям подвижницьким. Учасники форуму - люди в цих справах освідчені. Але, як бути з звичайними людьми, які не мають спеціальної освіти, як бути з тими, хто вперше прийшов у церкву і т. д.? Ці знання майже втрачені, а повинні бути звичайною нормою життя. Чомусь священики про це не говорять (може вважають, що це надто просто?). Як на мене - то це основа. Бо сказати - "любіть один одного" для мене грішного - це пусті слова. Любов не лампочка і її не можна включити. До цього треба дорости і дорости християнським життям.