Петро Гусак, д-р філос.,
Інститут родини та подружнього життя
Український Католицький Університет

Богословське питання limbus infantium, „Хрещення кров’ю” абортованих дітей і молитви за дітей, загиблих внаслідок абортів та викиднів

Доповідь на Конференції «Богословська та пасторальна позиція УГКЦ
стосовно постабортного синдрому (ПАС) та пов’язаних з ним питань»

Український Католицький Університет, 28.02.2007 р.Б.


Зцілення від ПАС на духовному та психологічному рівнях знайде своє завершення тільки тоді, коли люди, причетні до аборту, примиряться з дитиною, котрій було завдано такої непоправної шкоди, та яка – як кожна духовна, особова істота, людина за своєю природою – живе зараз у потойбіччі. А оскільки для примирення потрібне спілкування, то перед стражденними від ПАС каянниками – вірними традиційних Церков, і зокрема – УГКЦ (адже сакме про її, себто про нашу богословську позицію йде мова) постає питання про тип такого спілкування. Основним (і чи не єдиним – крім снів) способом спілкування з душами людей, що відійшли від нас у потойбіччя, є молитва за них – літургійна і приватна. І ось тут ми зустрічаємося з рядом богословських проблем, винесених у заголовок даної доповіді. Перш за все, потрібно визначити стан цих дітей у потойбіччі („місце їхнього перебування”) – блаженний чи неблаженний, а це напряму пов’язане з питанням первородного гріха (у східнохристиянській термінології - гріхопадіння) та звільнення від нього завдяки Таїнству хрещення чи якимось іншим шляхом, передбаченим вірою та практикою Церкви.
В Католицькій Церкві донедавна було поширене переконання, що діти, які відійшли у Вічність без Таїнства хрещення, перебувають в особливому місці, „проміжному” між раєм та адом, званому limbus infantium („лімб дітей”). Базувалося це вчення, з одного боку, на словах Ісуса Христа з Євангелії від Івана: „Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже” (Ів 3,5). (Ці слова, по суті, є найвищим виразом розуміння первородного гріха/гріхопадіння як відпадіння, розділу між людиною і Богом, що його може – завдяки Відкупительній Жертві Христа – подолати лише благодать Святого Духа в Таїнстві хрещення – див. ККЦ 405, 1215, 1262-1263, 1265-1266), а з іншого – на усвідомленні, що діти, які ще не мали повної свідомості й свободи волі, а отже – не сповнили особистих гріхів, не можуть бути засуджені на вічне прокляття. Тому limbus infantium за своєю „якістю” прирівнювався до limbus patrum – місцеперебування/стану старозавітніх праведників до Христового пришестя, що було „певним станом щастя”. Це вчення видозмінювалося від ригористичних тверджень св. Августина, що діти, які померли без Хрещення, через первородний гріх зазнаватимуть poena damni – страждання вічної відлученості від Бога, однак будуть звільнені від poena sensus – пекельного вогню, і до мякого вчення св. Томи Аквінського, що limbus infantium є станом досконалого природного щастя, позбавленим блаженного оглядання Бога (діти цієї позбавленості не усвідомлюють) – св. Тома слушно зауважив, що poena damni є гіршою, ніж poena sensus, та що не можна її „призначати” для дітей, які особисто не згрішили (Див.: Limbo, in: Catholic Encyclopedia, www.newadvent.org ).
Візантійська традиція, хоч і дещо іншими словами, навчає по суті те саме. (Наприклад, на прес-конференції в УНІАН, в рамках Конгресу „Родина-дитина-держава”, в Києві, 2003 р.Б. представник УПЦ МП цитував слова блаж. Василія Нового Царгородського, які посуті означають те саме, що й limbus infantium: „Поселю их на місті покойні..., токмо не зрітимутъ Лица Моего”). Це вчення виводиться зі слів св. Григорія Богослова, які представляють назагал думку грецьких Отців
„Я вірю, що станеться, що ці згадані [діти, померлі без Хрещення] ані не будуть допущені Справедливим Суддею до Небесної слави, ані не будуть прокляті на покарання стражданнями, бо хоча й не запечатані [Хрещенням], вони не є порочними. ... Бо з факту, що хтось не не заслуговує покарання, не випливає, що він вартий вшанування, ані з того, що хто не вартий особливої шани, не випливає, що він через те має бути покараний” (Проповідь, ХІ, 23. Див.: Limbo, in: Catholic Encyclopedia, www.newadvent.org).

Папа Бенедикт XVI ще у 1985 р. – ще тоді як Префект Конгрегації доктрини віри – заявив: „Як богослов, а не як глава Конгрегації, я б відмовився від вчення, яке завжди було не більш, ніж богословською гіпотезою”, і тому він хотів би звільнити католицьке віровчення від неоднозначних моментів (див.: Юрий Канчуков, Младенцы должны быть в раю. www.gatago.com/fido7/pvt/esoteric/club/32698288.html ). „Воно було частиною вторинного твердження на підтримку правди першорядного значення для віри, себто – важливості Хрещення” (Див.: Cindy Wooden, Closing the doors of limbo: Theologians say it was hypothesis, in: Catholic News Service, Vatican Letter 2.12.2005).
З 28.11.05 до 02.12.05 у Ватикані засідала Міжнародна Теологічна Комісія, яку колись очолював Кардинал Ратцінгер, розглядаючи „долю дітей, які померли без Хрещення ... в контексті Божого універсального спасительного плану, унікальності посередництва Христа та Таїнств Церкви у порядку спасіння”. Президент Міжнародної Теологічної Комісії архиепископ Вільям Дж. Левада (США) сказав, що Церква як Матір і Вчителька повинна задуматися над тим, як Бог спасає всіх сотворених на Його образ і подобу, особливо коли вони особливо слабкі або ще не користуються розумом і свободою волі. Учасник комісії редемпторист о. Тоні Келлі (Австралія) сказава, що дискусія про лімб зачепила питання про Божу любов, існування первородного гріха та потреби Хрещення: „З пасторальної і катехитичної точки зору проблема вирішена; якимось чином Бог у Своїй великій любові і милосерді запевняє нехрещеним дітям радість вічного життя з Ним у Небі...”. Це переконання не нове, бо ще світлої пам’яті папа Іван Павло ІІ заявляв, що „Бог достатньо могутній, щоби привести до Себе всіх неспроможних прийняти Таїнство”. О. Келлі каже, що занехаяння ідеї лімба озгначає розвиток богословської чесноти надії, та зосереджується на Божій любові. Той факт, що Бог так любить свої сотворіння, що послав Свого Сина на смерть для їхнього спасіння, означає, що існує „первородна благодать” так само, як і „первородний гріх”. Це не означає, що всі спасуться автоматично, але це виправдовує „надію, яка виходить за межі надії”, що померлі, які не мали нагоди Хрещення, можуть бути спасенні. (Див.: Cindy Wooden, Closing the doors of limbo: Theologians say it was hypothesis, in: Catholic News Service, Vatican Letter 2.12.2005).
Незалежно від того, чи ми приймаємо гіпотезу про limbus infantium (можливо, у її східнохристиянських формулюваннях), питання способів і змістів молитви за дітей, втрачених внаслідок абортів та викиднів, упирається в питання дієвості для них Таїнства хрещення, тому що від цього залежить „якість” їхньої Вічності.
Що стосується абортованих дітей, то вони померли насильницькою смертю без (чи - до) здійснення над нми сакраментального обряду Хрещення. Така насильницька смерть ставить питання щодо застосування до них понять „Хрещення кров’ю” та „Хрещення бажання”. Стосовно „Хрещення кров’ю” Катехизм Католицької Церкви говорить таке:
„Церква завжди мала сильне переконання в тому, що хто зазнає смерті за віру, не отримавши Хрещення, є охрещений своєю смертю для Христа і з Ним. Це хрещення кров’ю, як і бажання Хрещення, приносить плоди Хрещення, хоч воно і не є Таїнством” (ККЦ 1258, підкреслення моє – П.Г.)
Зрозуміло, що абортовані діти не зазнають смерті за віру. Однак їхню смерть не можна розцінювати як лише біологічний факт. Задумаймося: кожна людина отримує своє життя від інших – від батьків, які, однак, не є єдиними його подателями (навіть якщо вони практикують МРП, то не можуть бути стовідсотково певними, чи зачаття взагалі відбудеться, не можуть бути впевнені щодо точного моменту злиття статевих клітин, не знають, буде це хлопчик чи дівчинка, як відбудеться crossing over – комбінування батьківського та материнського ДНК й утворення нового неповторного генетичного коду нової людини; не знають, які риси характеру вона успадкує та як виглядатиме...). Сучасна ембріологія звертає нашу увагу на те, що ділення клітини з повним набором хромосом – зиготи (а клітин з повним набором хромосом в людському тілі трильйони, і з жодної з них не розвивається людина!) і подальші диференціації (утворення різних органів та тканин з ідентичних тотіпотентних клітин з тим самим генетичним кодом) – процеси, яких неможливо пояснити з позицій біології, біохімії чи генетики. Для цього потрібен таємничий нематеріальний „організаційний центр”, який в Християнстві зветься безсмертною душею (див.: Еріх Блехшмідт, Збереження індивідуальності...) Автором цієї безсмертної душі може бути тільки Бог. Таким чином, кожне людське життя є даром від Бога – Повноти і Джерела всякого буття, життя і актуальності. І диявол, оголосивши Богові війну, намагається заперечити Його як Джерело життя таким чином, що спонукає людей нищити своїх ненароджених дітей – безпосередні дарунки життя від цього Джерела (я писав про це в моїй статті „Аборт – доказ існування диявола” в газетах „Арка” http://www.arka.org.ua/newissue8/articl ... heading=19 та „За життя” ... №№..., див.: http://nenarodzenyy.io.com.ua/story.php?ids=2718 ). Тому ті діти стають мучениками за Бога – за Його дар, який є ще фундаментальнішим, ще засадничішим, ніж віра – адже щоб могти вірити, треба спершу жити (Primum vivere et deinde credere!). Тому цілком закономірно буде застосовувати поняття „Хрещення кров’ю” до абортованих дітей. Я пропоную це як богословське твердження з високим ступенем достовірності. Це підтверджують слова папи Івана Павла ІІ з Енцикліки Evangelium vitae („Євангелія життя), 104:
„...як нагадує ІІ Ват. Собор, „своїм Воплоченням Божий Син з’єднався у певний спосіб з кожною особою” (Gaudium et Spes, 22). Саме в „тілі” кожної особи Христос продовжує об’являти Себе та входити у спільноту з нами, так що відкидання людського життя, у якій би не було формі, є відкиданням Христа”.

Стосовно „Хрещення бажання” Катехизм Католицької Церкви говорить таке:
„Оскільки Христос умер за всіх, а остаточна мета людини є справді одна, тобто Божа, ми повинні вірити, що Святий Дух дає усім можливість бути прилученими – способом, що відомий одному тільки Богові – до участі в Пасхальній містерії” (ІІ Ват. Собор, „Радість і надія”, 22). Кожна людина, яка, не знаючи Євангелія Христа і Його Церкви, шукає правди й виконує Божу волю настільки, наскільки її знає, може бути спасенною. Можна припустити, що ці люди виразно прагнули б Хрещення, якби знали його необхідність. (ККЦ 1260).

Очевидно, що абортовані діти, не ставши ще свідомими й не маючи актуалізованої здатності приймати свобідні рішення, „не шукали правди й не виконували Божу волю...”, однак ми повинні взяти до уваги останнє речення цього абзаца: „Можна припустити, що ці люди виразно прагнули б Хрещення, якби знали його необхідність” – після свого народження! (Відоме з Римського права словосполучення „презумпція невинності” якнайкраще піходить до цієї ситуації). Тому, хоч і не так прямо, як „Хрещення кров’ю”, поняття „Хрещення бажання” може бути застосовним до абортованих дітей. Воно водночас і ширше, ніж „Хрещення кров’ю”, тому що може бути застосоване і до дітей, загиблих внаслідок викиднів (які померли не внаслідок насильницької смерті, що не дозволяє вважати їх „мучениками за отриманий від Бога дар життя”, а внаслідок хворобливих процесів в материнському чи їхньому власному організмі). Також і щодо цих дітей можемо припускати, що вони „виразно прагнули б Хрещення, якби знали його необхідність”, а це приносить „плоди Хрещення” (див. ККЦ 1258), тобто – відкриває щлях до вічного Спасіння. Але, незалежно від дієвості Таїнства хрещення для цих дітей (тобто, окрім „Хрещення кров’ю” та „Хрещення бажання”) Католицька Церква говорить про спасіння цих дітей таке:
„Щодо дітей, які вмерли без Хрещення, то Церква може тільки довірити їх Божому милосердю, як вона це робить у чині їхнього похорону. Справді, велике милосердя Бога, Який прагне, щоб усі люди були спасенні (пор.: 1 Тим 2,4), і ласкавість Ісуса до дітей, через яку Він каже: „Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм” (Мр 10,14), – дозволяють нам сподіватися, що існує дорога спасіння для дітей, померлих без Хрещення. Тим настійливішим є заклик Церкви не перешкоджати малим дітям приходити до Христа через дар святого Хрещення” (ККЦ 1261).

Ікономію Церкви щодо дітей, померлих без Таїнственного обряду Хрещення, можна порівнювати з її ікономією в питанні Хрещення немовлят: адже немовлята не свідчать свою віру, потрібну для Таїнства Хрещення, й не виражають своєї добровільної згоди. Однак Церква бажає, щоб вони були охрещені, щоб були християнами і тому доручає хресним батькам особливе служіння свідчення віри й допомогу у християнському вихованні та духовному зростанні їхніх хрещеників. Таким чином, Церква супроводить охрещених дітей на їхньому шляху до християнської зрілості. Подібні міркування застосовні і до ситуації дітей, померлих без Таїнственного обряду Хрещення: хоча здійснення обряду було неможливим, то Церква бажає їхнього Хрещення й спасіння і супроводить їх своїми молитвами на шляху їхнього духовного зростання у потойбіччі. Тому саме через бажання Церкви ці діти можуть отримати плоди Хрещення і бути спасенними. Це підтверджує законність і благодатність використання для молитви за цих дітей всіх літургійних і приватних молитовних практик УГКЦ (парастас, чин похорону, заупокійні молитви...). І хоча Церква вірить і надіється, що ці діти спасенні, то однак все ж потребують молитв як допомоги для духовного зростання в потойбіччі – шляху, якого вони не змогли пройти тут на землі. Ми можемо розуміти це аналогічно до чистилища, яке – як обмежений у часі процес очищення – теж є шляхом зростання вже спасенних людей до повного спілкування з Богом. Зрештою, цей процес ніколи не закінчиться – у всій Вічності...

03.04.2007

Синодові Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви


Слава Ісусу Христу!

Ваше Блаженство,

Ваші Преосвященства,

Проблема абортів та постабортного синдрому стала в Україні національною епідемією. Практично не залишилося жодної родини, у якій ця проблема не була б відчутною. (Лише деякі дані для прикладу: від моменту легалізації абортів Микитою Хрущовим у 1955 році і дотепер (2007) число абортів в УРСР та в незалежній Україні сягало в середньому від 400 до 900 тисяч на рік, а це значить, що за останні 52 роки народ України втратив більш ніж тридцять три мільйони своїх громадян. Більш ніж 1 млн. подружніх пар в Україні неплідні, з них 868 тисяч – через неплідність жінки. Причиною жіночої неплідності у 80 % випадків є аборт). Не оминуло це лихо і вірних Української Греко-Католицької Церкви...
Милосердний і довготерпеливий Господь дарує їм своє прощення і простягає руку зцілення у Таїнстві Покаяння. Однак священики, які в імені Христа уділяють розрішення від цього гріха, часто недостатньо підготовлені для праці з такими чоловіками й жінками, щоби могти допомогти їм зцілитися духовно і психологічно. Бракує також і координації душпастирів зі спеціалістами, зокрема психологами та лікарями, які працюють на християнських засадах. Ще також, на жаль, відсутнє усталене вчення УГКЦ як помісної Церкви свого права стосовно вічної участі дітей, втрачених внаслідок абортів та викиднів і молитви за них. Тому Інститут родини і подружнього життя УКУ у співпраці зі «Школою сім’ї», що при парохії Вознесіння Господнього у Львові, ініціював проведення конференції «Богословська та пасторальна позиція УГКЦ стосовно постабортного синдрому (ПАС) та пов’язаних з ним питань» (28.02.2007 р.Б.). Конференцію урочисто відкрив та вступне слово виголосив Преосвященний Епископ Гліб Лончина; серед доповідачів були викладачі УКУ та наукові працівники Інституту родини і подружнього життя – доктори морального богослов’я і філософії. Серед гостей конференції був також Преосвященний Ігор Возьняк, Архиепископ Львівський. Результатом конференції стало напрацювання Пропозицій для Синоду Епископів УГКЦ.
Просимо Високопреосвященний Синод розглянути ці Пропозиції (ми подаємо їх у додатку) та напрацювати вчення УГКЦ як помісної Церкви свого права стосовно цих питань.

Ваші у Христі

Юрій Підлісний
Директор Інституту родини і подружнього життя

Петро Гусак
Голова оргкомітету конференції

Леся Гусак
Керівник «Школи сім’ї»

Учасники конференції «Богословська та пасторальна позиція УГКЦ стосовно постабортного синдрому (ПАС) та пов’язаних з ним питань»

Додаток

Пропозиції для Синоду Єпископів УГКЦ

від Конференції «Богословська та пасторальна позиція УГКЦ
стосовно постабортного синдрому (ПАС) та пов’язаних з ним питань»
(28.02.2007 р.Б.)

І

? Вважати офіційним вченням УГКЦ як помісної Церкви свого права твердження, що діти, померлі без Таїнственного обряду Хрещення (зокрема, внаслідок абортів та викиднів) можуть отримати спасіння та втішатися вічним блаженством у Небесному Царстві. Це можливе завдяки Хресній жертві Господа нашого Ісуса Христа, принесеній за всіх людей, та завдяки незглибимому Милосердю Бога, Який дав нам Таїнства, однак Сам не зв’язаний Таїнствами.

? Вважати питання «Хрещення кров’ю» абортованих дітей як мучеників за отриманий від Бога дар життя богословським твердженням з високим ступенем достовірності – автентичним вченням, якому «вірні повинні “виявити релігійний послух свого духа” (ІІ Ват. Собор, Догм. Конст. “Світло народів”, 25) » (див. ККЦ, 892).

? Вважати питання «Хрещення бажання» дітей, померлих без Таїнственного обряду Хрещення та втрачених внаслідок абортів і викиднів, богословським твердженням з високим ступенем достовірності – автентичним вченням, якому «вірні повинні “виявити релігійний послух свого духа” (ІІ Ват. Собор, Догм. Конст. “Світло народів”, 25) » (див. ККЦ, 892).

? Вважати допустимою та благодатною молитву за цих дітей (літургійну і приватну) як допомогу їм у духовному зростанні у Вічності. (Хоча вони не отримали імені тут на землі, однак перед Богом вони мають свої імена). Затвердити відповідні тексти таких літургійних і приватних молитв.

? Встановити День пам’яті загиблих ненароджених дітей.

ІІ

Пропозиції стосовно пастирського служіння духовенства УГКЦ у питанні абортів та постабортного синдрому:

? Проводити на парохіяльному рівні молитви за абортованих дітей та осіб, уражених постабортним синдромом.

? Регулярно заторкувати у проповідях теми життя людини та її гідності від моменту зачаття; спрямовувати вірних до визнання гріхів проти життя та гідності людини у Таїнстві покаяння.

? Встановити у храмі столик з інформаційними матеріалами про життя дитини в лоні матері та про аборт, текстами молитв за ненароджених дітей та про духовне усиновлення.

? У сповідях та індивідуальних бесідах виявляти всю важкість гріха аборту та вжитку засобів, що мають абортивний ефект, однак вказувати на безмежне всепрощаюче Боже Милосердя, а для зцілення від постабортного синдрому – скеровувати каянників до відповідних спеціалістів (передовсім, психологів та лікарів).

? Знати координати порадчих та кризових центрів, лікарів, психологів та сімейних консультантів, які працюють на християнських засадах, а також сповідників у своїй єпархії, відомих їхньою харизмою у цій ділянці, та скеровувати до них при потребі осіб, уражених постабортним синдромом та спорідненими проблемами. Опублікувати ці координати в Єпархіяльних вісниках.

? Включити цю інформацію в курс занять Інституту богословської освіти в Брюховичах.

? Сформувати при парохіях бібліотечки/відеотеки з літературою та відеоматеріалами на дану тематику.

Абортовані діти не потребують заступництва перед Всевишнім -- бо хоч і в беззаконнях зачаті, але не народжені в гріху, (Псалом 50). Не встигли ..

Напевно таки limbus infantium ..

А як же "первородний"?
Продовжуючи Вашу логіку можна б було ствердити, що безглуздям є хрестити дітей до семи років...

Мар'ян Качмар написав:А як же "первородний"?

Так не народжені ж., лише зачаті.

Yur написав:Абортовані діти не потребують заступництва перед Всевишнім -- бо хоч і в беззаконнях зачаті, але не народжені в гріху, (Псалом 50). Не встигли ..

Напевно таки limbus infantium ..

А Ви зачаті в беззаконні і народжені в гріху? Себто, з Вашим зачаттям і народженням збільшилося гріха у світі? І краще було б якби Ви не зачалися/не народилися? Було би менше гріха у світі? Гадаю, що ситуацію ще можна виправити...

Петро Гусак написав:А Ви зачаті в беззаконні і народжені в гріху? Себто, з Вашим зачаттям і народженням збільшилося гріха у світі? І краще було б якби Ви не зачалися/не народилися? Було би менше гріха у світі? Гадаю, що ситуацію ще можна виправити...

Кожна людина зачата від земного батька і народжена земною матір'ю -- грішна. Адже місце святих -- на Небесах.
Людина народжується в гріху не для того, що би в нім утвердитися, а що би його позбутися.
Первородний гріх, це духовне спадкоємство від наших прабатьків. Яким чином я набув його, -- я не знаю. Ніхто цього не знає, тому що свідомість (душа) котра опиняється в часовому середовищі, починає мислити часовими а отже матеріальними категоріями, намертво втративши духовне сприйняття.
Але ми можемо відродитися у Дусі Святому, прийнявши Слово Боже у своє серце, і таким чином осягнути спасіння, преобразившись душею і тілом.

Пане Гусак, якщо маєте щирі намірення -- можемо балакати, в іншому випадку, враховуючи суть ваших дописів, раджу вам забути про цей форум.

Для Yur:

А якщо Ви маєте щирі наміри, то ще раз уважно перечитайте мою доповідь, з якої власне і почалася ця тема на форумі.

І ще одне: визнайте, що акт зачинання нової людини - не грішний, а святий. Що зачаття / поява нової людини у світі - ДОБРО, задум Бога, який творить людину, аби обдарувати її своєю любов"ю. Тому і зачинання нової людини - співтворіння з Богом. І що народження нової людини - добро, а не гріх. І що жінка, зачинаючи і народжуючи людину, свята а не грішна, бо здійснює чоловіколюбивий задум милостивого Бога; що вона через те не "істліває", а спасається дітородженням (1 Тм 2,15). Первородний гріх у порівнянні з цим - другорядний. (До речі, Ви відстоюєте томістичне розуміння первородного гріха, згідно з яким він передається через насіння батька в акті зачинання. Натомість, східне розуміння первородного гріха як загального зіпсуття людської природи, ближче до вислову св. Августина Гіппонського: "людська природа зранена, але не знищена", вона залишається ДОБРОЮ, і людина залишається образом Божим - НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ!

І відкиньте нарешті богохульні й людиноненависницькі погляди платоніків, стоїків та маніхеїв у християнських одежах. Вони не мають нічого спільного з Христом і Його вченням.

Петро Гусак написав:А якщо Ви маєте щирі наміри, то ще раз уважно перечитайте мою доповідь, з якої власне і почалася ця тема на форумі.

Наміри мої щирі і я готовий будь-чим поступитися, окрім Божого Слова.

Петро Гусак написав:І ще одне: визнайте, що акт зачинання нової людини - не грішний, а святий. Що зачаття / поява нової людини у світі - ДОБРО, задум Бога, який творить людину, аби обдарувати її своєю любов"ю. Тому і зачинання нової людини - співтворіння з Богом. І що народження нової людини - добро, а не гріх.

Усе ВІРНО!! Але,.. стосується воно людини первісної, не відаючої гріху.
А тепер УВАЖНО перечитайте статтю Крістофера Веста, котру Бог вас надихнув вірно перекласти на рідну мову і на сей раз попросіть у Духа Святого вірного розуміння. Зробіть це.

Петро Гусак написав:І що жінка, зачинаючи і народжуючи людину, свята а не грішна, бо здійснює чоловіколюбивий задум милостивого Бога; що вона через те не "істліває", а спасається дітородженням (1 Тм 2,15). Первородний гріх у порівнянні з цим - другорядний.

Не годиться висмикувати.
Слова Творця: "Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою". (Буття 3:16) аж ніяк не свідчать про святість тої, до кого звертається Творець. Навпаки, слова ці звучать як покарання за непослух Богові. А слова з Євангелії "І Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ.
Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою". (1-е Тим. 2: 14,15) говорять самі за себе. Пожадання, що є еротичним прагненням, позбавленим Божої любові може бути оправданим ЛИШЕ народженням дитини, появою на світ нового життя.

Петро Гусак написав:(До речі, Ви відстоюєте томістичне розуміння первородного гріха, згідно з яким він передається через насіння батька в акті зачинання.

Ніколи такого не говорив, Первородний гріх -- духовне спадкоємство, перебране нами від прабатьків.

Петро Гусак написав:Натомість, східне розуміння первородного гріха як загального зіпсуття людської природи, ближче до вислову св. Августина Гіппонського: "людська природа зранена, але не знищена", вона залишається ДОБРОЮ, і людина залишається образом Божим - НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ!

"Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!" (Буття 2:17)
То по-вашому виходить брехав Господь? То говоріть же, говоріть
Ми -- духовні мертвяки і всьго доброго, що у нас є, це Дух Святий Господь Животворящий, що по благості Своїй не відкинув нас і зволив в нас перебувати.

Петро Гусак написав:І відкиньте нарешті богохульні й людиноненависницькі погляди платоніків, стоїків та маніхеїв у християнських одежах. Вони не мають нічого спільного з Христом і Його вченням.

Пане Гусак, усе виясниться, хто і з ким має чого спільного. Будьте певні wink

Для Yur:

Якщо Ви - духовний мертвяк, то яке моральне право Ви маєте богословствувати і когось повчати?

Ще раз переконуюся, яким злом є т.зв. "східна" чи "православна духовність", яку так провокативно Ви тут обстоюєте: вона зашорює людей, позбавляє їх здатності свобідно мислити, використовуючи Богом даний розум, і перетворює їх у "рабів незрячих, гречкосіїв".

На майбутнє моя опція на ваші дописи буде "ignore".

Для всіх інших учасників форуму:

екзегезу гріхопадіння дивіться тут:

http://www.bohoslov.org.ua/viewtopic.php?id=160

Петро Гусак написав:Ще раз переконуюся, яким злом є т.зв. "східна" чи "православна духовність" (...): вона зашорює людей, позбавляє їх здатності свобідно мислити, використовуючи Богом даний розум, і перетворює їх у "рабів незрячих, гречкосіїв".

А хіба цe "східна" духовність, що отак зашорює? Я - нe-фахівeць, православний - думав, що цe навпаки, "західна," августинівська...

Прочитав статтю про створeння і гріхопадіння німeцького автора, дякую, цікаво!

Як я сам розумію гріхопадіння: наслідком гріховного пeрeступу є надбання людиною смeртності, "тлінності" (причому до "матeріальності" як такої, вeрсус "нe-матeріальність" або "чиста духовність," цe нe має ніякого відношeння, ми нe маніхeї!). Бог створив людину нeдосконалою, здатною до "навчання" (щось на кшталт саморозвиваючої систeми). Православні богослови іноді називають пeрвісний "прeлапсарний" стан людини "малeнький Адам," тобто дитина, учeнь, якому щe рости й рости. В такому стані дитинства, учнівства людина вчиняє гріх (нeпослух). Бог за цe нe тe що дійсно "карає" її, "присуджує" її до якоїсь "каторги" (пeрeсeлeння з чистого віртуального бeзматeріального світу в "рeчовинний" і т.д. - то, знову ж таки, маніхeйство), а просто дає їй, людині, самій відчути наслідки цього свого пeрeступу - робить людину "тлінною" (Буття 3:19). Кожeн з нас пeрeживає цю Адамову драму гріхопадіння: ми народжуємося такими, що нe вчинили ніякого гріха і в принципі здатними вчитися нe чинити гріх, алe ми так чи інакшe, нeминучо, будучи такими малeнькими, інфантильними, нeдолугими адамчиками, робимо пeрeступ і тоді відчуваємо: ой, алe ж ось я згрішив отут, і отут, і отут, а життя мого якихось кілька дeсятків років, а далі?..

Протe Бог вжe вжив заходів для того, щоби ми знали, що "далі." Він прийшов на зeмлю в людському тілі, жив з нами як Ісус Христос, повністю Бог І ПОВНІCТЮ ЛЮДИНА - алe єдина по-справжньому ДОCКОНАЛА людина, "дорослий" Адам, така людина, яка прожила всe дійсно людськe життя разом з нами, і тим нe мeнш НЕ згрішила. Христос заснував Цeркву, в якій живe Дух Cвятий, і ця Цeрква бeрeжe Божі настанови про тe, як нам трeба жити, щоби ми, малeнькі адамчики, "дорослішали" - спасалися. Причому нашe спасіння починається з "чистого," бeзгріховного стану, тому що Cв. Хрeщeння "змиває" з нас всі гріхи, і нам трeба тільки старатися нe чинити нових.

Комeнтарі, пановe фахівці? Дякую заздалeгідь!

Петро Гусак написав:Для Yur:

Якщо Ви - духовний мертвяк, то яке моральне право Ви маєте богословствувати і когось повчати?

Ще раз переконуюся, яким злом є т.зв. "східна" чи "православна духовність", яку так провокативно Ви тут обстоюєте: вона зашорює людей, позбавляє їх здатності свобідно мислити, використовуючи Богом даний розум, і перетворює їх у "рабів незрячих, гречкосіїв".

На майбутнє моя опція на ваші дописи буде "ignore".

В усіх нас присутня смерть. Тому й потребуємо відродження в Дусі Святому.
Ви, пане Гусак, й так уникаєте дискусії -- одні лозунги й звинувчення і жодної спроби обстояти власні лумки.
Ігнорувати чи ні мої повідомлення, справа ваша. Я ж залишаю за собою право реагувати на єресь, якщо й далі вона буде виплескуватись на цьому форумі.

Гeоргій Пінчук написав:Православні богослови іноді називають пeрвісний "прeлапсарний" стан людини "малeнький Адам," тобто дитина, учeнь, якому щe рости й рости. В такому стані дитинства, учнівства людина вчиняє гріх (нeпослух). Бог за цe нe тe що дійсно "карає" її, "присуджує" її до якоїсь "каторги" (пeрeсeлeння з чистого віртуального бeзматeріального світу в "рeчовинний" і т.д. - то, знову ж таки, маніхeйство), а просто дає їй, людині, самій відчути наслідки цього свого пeрeступу - робить людину "тлінною" (Буття 3:19). Кожeн з нас пeрeживає цю Адамову драму гріхопадіння: ми народжуємося такими, що нe вчинили ніякого гріха і в принципі здатними вчитися нe чинити гріх, алe ми так чи інакшe, нeминучо, будучи такими малeнькими, інфантильними, нeдолугими адамчиками, робимо пeрeступ і тоді відчуваємо: ой, алe ж ось я згрішив отут, і отут, і отут, а життя мого якихось кілька дeсятків років, а далі?..

Протe Бог вжe вжив заходів для того, щоби ми знали, що "далі." Він прийшов на зeмлю в людському тілі, жив з нами як Ісус Христос, повністю Бог І ПОВНІCТЮ ЛЮДИНА - алe єдина по-справжньому ДОCКОНАЛА людина, "дорослий" Адам, така людина, яка прожила всe дійсно людськe життя разом з нами, і тим нe мeнш НЕ згрішила. Христос заснував Цeркву, в якій живe Дух Cвятий, і ця Цeрква бeрeжe Божі настанови про тe, як нам трeба жити, щоби ми, малeнькі адамчики, "дорослішали" - спасалися. Причому нашe спасіння починається з "чистого," бeзгріховного стану, тому що Cв. Хрeщeння "змиває" з нас всі гріхи, і нам трeба тільки старатися нe чинити нових.

Комeнтарі, пановe фахівці? Дякую заздалeгідь!

Уякі богословські судження нічого не варті, але й шкідливі, коли вони не відповідають Святому Письму.
По-перше, не можна говорити, що Бог сотворив людину недосконалою, Він сотворив її вільною у своєму виборі. Свобідна воля може бути присутня лише в зрілої особистості, такої доречі, яким був і блудний син, коли вирішив відлучитися від батька.
Адам і Єва вчинили переступ сповна розуму, за це й отримали кару від Бога, перемістившись з Раю на грішну землю, на якій панує смерть.
Згідно Божих настанов, людина не повинна цього робити, вона не повинна вчитися на своїх помилках, але повинна волю свою повністю підпорядковувати Божій волі і дійти цього власним розумом, знову ж як у притчі про блудного сина.

Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі (Рим. 8:3)
Про яку ж людську досконалість ви балакаєте? Адже Тіло й кров посісти Царства Божого не можуть, ані тління нетління не посяде. (1-е Кор. 15:50)