В книзі Даниїла є пророцтва, щодо тлумачення яких у дослідників Святого Письма не виникає жодних розбіжностей. Це загальновідомі пророцтва про такі світові імперії, як Вавилон, Мідо-Персія, Греція, Рим, що пізніше розпався на десять європейських держав – остготи, бургунди (Швейцарія), герули, вестготи (Іспанія), англосакси (Великобританія), франки (Франція), алемани (Німеччина), свеви (Португалія), ломбарди (Італія), вандали. Та коли йдеться про “малий ріг”, представлений у 7-му та 8-му розділах – погляди розходяться щодо ідентифікації цієї влади. Що ж це за влада, якій, до речі, приділено так багато уваги у вищезгаданих розділах? За добрим християнським звичаєм пропоную звернутись до Святого Письма, де, як виявилося, міститься повна інформація щодо виникнення, діяльності та часу правління влади “малого рогу”.
Отже, звідки бере початок влада “малого рогу”? В Дан. 7:23-24 написано: “Четверте царство буде на землі, яке буде різнитися від усіх царств, і пожере всю землю, і вимолотить її, і розтрощить її. А десять рогів визначають, що з того царства встане десять царів, а по них встане інший, що буде різнитися від попередніх, і скине трьох царів.” Четверте царство після трьох попередніх світових імперій – вавилонської, мідо-перської та грецької, – це Рим. До речі, події, описані в Новому Завіті, відбувалися саме під час правління Риму. Римська імперія пізніше розпалася на десять європейських держав. І тут починається найцікавіше. Згідно пророцтва одна з десяти націй починає “різнитися”, набирає міць, і знищує три нації. З історичних джерел відомо, що під час становлення влади римського єпископа були знищені три аріанські народи – вандали, герули, остготи. Ця 30-літня війна тривала з 508 по 538рр..н. е.
Сенсація! Виявляється, що “малий ріг” – це не Наполеон, який правив на початку ХІХ ст., не Ленін, Гітлер, час правління яких припадає на ХХ ст., і навіть не сирійський цар Антиох Єпіфан (176-164 рр. до н. е.), який, до речі, був восьмим за рахунком царем селевкидів, і після нього правили ще двадцять, що свідчить про локальність його влади. “Малий ріг”, згідно з Святим Письмом, – це середньовічна папська система, правління якої в підручниках історії досить часто класифікується, як період “темних віків”. Підтверджує цю думку й низка інших біблійних ознак, які пропоную розглянути нижче.
Однією з ознак влади “малого рогу” є те, що вона “пригнобить святих Всевишнього” (Дан. 7:25). Інквізиція, масові спалення інакомислячих, Варфоломіївська ніч – ось лише деякі наслідки діяльності Римо-Католицької Церкви в період Середніх віків.
“І він побільшився аж до Вождя того війська, і від Нього була віднята стала жертва, і покинене місце святині Його” (Дан. 8:11). В той час, як “в храмі завіса роздерлась надвоє” (Єв. від св. Луки 23:45), земна святиня припинила своє існування. Ісус Христос, після вознесіння на небо, здійснює посередницьке служіння в “правдивій скинії, що її збудував був Господь, а не людина” (Євр. 8:2). Саме туди слід звертатися в молитві покаяння – до Христа, Небесного Первосвященника. Напади “малого рогу”, спрямовані на святиню – запровадження середньовічною церквою інституту земного священства – це, по суті, незаконне присвоєння служіння, яке здійснює Ісус Христос у Небесній Святині. А це, в свою чергу, дає всі підстави вважати сповідь перед земним священником нелегітимною.
І, нарешті, ця влада “буде думати позмінювати свята і права” (Дан. 7:25). Варто лише порівняти Десять Божих Заповідей у Святому Письмі та в Катехизисі Римо-Католицької Церкви, щоб побачити явні зазіхання на Божий Закон. Друга заповідь, що застерігає від поклоніння статуям, зображенням, реліквіям, скасована взагалі, а день відпочинку з суботи – сьомого дня тижня (Єв. від св. Матв. 28:1), даної Богом ще в Едемі, перенесено на неділю – язичницький день сонця. На превеликий жаль, автори зміни дня поклоніння (Лаодикійський Собор, Карфаген, Vст.) випустили з уваги той факт, що дане рішення не грунтується на новозавітніх книгах Святого Письма, зібраних в канон на цьому ж Соборі.
В книгах Даниїла та Об’явлення міститься також інформація про час правління цієї влади. Вислів “час, часи і половина часу” (Дан. 7:25) означає три з половиною пророчих роки, або 1260 пророчих днів (Об’явл. 12:6), або 42 пророчих місяці (Об’явл. 13:5). В даному випадку один пророчий день дорівнює одному календарному року. Отже, якщо мова йде про період у 1260 років, і за початкову дату відліку візьмемо 538 р., то історично підтверджено, що тривалий період папської політичної влади, відомий масовими переслідуваннями і гоніннями, припинився в 1798-му році, коли французькі війська під командуванням генерала Бертьє увійшли до Риму і взяли в полон Папу Римського.
Подальший розвиток подій описаний в Об’явл. 13:3: ”А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смертельна її вздоровилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіриною!” 11 лютого 1929 року Ватикан знову вийшов на світову арену як релігійно-політична влада, що змінила тактику, але не змінила ідеологію, яка, по суті, донині залишається сумішшю християнства з язичницькими віруваннями. Ми ж можемо лише слідкувати за владою “малого рогу”, яка, згідно з біблійним пророцтвом, існуватиме аж до Другого приходу Ісуса Христа (Дан. 7:26,27).
ГАЗЕТА ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ „ЧЕРНІВЦІ”

Nic написав:Саме туди слід звертатися в молитві покаяння – до Христа, Небесного Первосвященника. Напади “малого рогу”, спрямовані на святиню – запровадження середньовічною церквою інституту земного священства – це, по суті, незаконне присвоєння служіння, яке здійснює Ісус Христос у Небесній Святині. А це, в свою чергу, дає всі підстави вважати сповідь перед земним священником нелегітимною.

Чи ж Ви забули Ніку, що Христос сам дав апостолам владу відпускати гріхи? Як Вам на ім'я? Хто Ви?

Мар'ян Качмар написав:

Nic написав:Саме туди слід звертатися в молитві покаяння – до Христа, Небесного Первосвященника. Напади “малого рогу”, спрямовані на святиню – запровадження середньовічною церквою інституту земного священства – це, по суті, незаконне присвоєння служіння, яке здійснює Ісус Христос у Небесній Святині. А це, в свою чергу, дає всі підстави вважати сповідь перед земним священником нелегітимною.

Чи ж Ви забули Ніку, що Христос сам дав апостолам владу відпускати гріхи? Як Вам на ім'я? Хто Ви?

В той час, як “в храмі завіса роздерлась надвоє” (Єв. від св. Луки 23:45), земна святиня припинила своє існування. Ісус Христос, після вознесіння на небо, здійснює посередницьке служіння в “правдивій скинії, що її збудував був Господь, а не людина” (Євр. 8:2).
Церква має право виключити людину, яка грішить і не кається. Церква в такому разі погоджується з свідомим вибором людини, яка відкидає Божу благодать. Але простити гріх - це право належить Христу.
"Головна ж річ у тому, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу величности, що Він Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина." (Євр. 8:1,2).
"Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров'ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє" (Євр. 10:19,20).
"Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої." (1Івана 1:9).
"Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу." (1Івана 2:1,2).

Nic написав:Саме туди слід звертатися в молитві покаяння – до Христа, Небесного Первосвященника. Напади “малого рогу”, спрямовані на святиню – запровадження середньовічною церквою інституту земного священства – це, по суті, незаконне присвоєння служіння, яке здійснює Ісус Христос у Небесній Святині. А це, в свою чергу, дає всі підстави вважати сповідь перед земним священником нелегітимною.

В такому разі додам від себе кілька цитат і попрошу їх прокоментувати:

"Це промовивши, дихнув на них і сказав: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм,
кому ж затримаєте - затримаються."" (Ів. 20:22-23)

"Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. ..." (Як. 5:16)

Подумайте також, як вони з'язані між собою...

Nic написав:“Малий ріг”, згідно з Святим Письмом, – це середньовічна папська система, правління якої в підручниках історії досить часто класифікується, як період “темних віків”. Підтверджує цю думку й низка інших біблійних ознак, які пропоную розглянути нижче.
Однією з ознак влади “малого рогу” є те, що вона “пригнобить святих Всевишнього” (Дан. 7:25). Інквізиція, масові спалення інакомислячих, Варфоломіївська ніч – ось лише деякі наслідки діяльності Римо-Католицької Церкви в період Середніх віків.

Nic написав:...то історично підтверджено, що тривалий період папської політичної влади, відомий масовими переслідуваннями і гоніннями, припинився в 1798-му році, коли французькі війська під командуванням генерала Бертьє увійшли до Риму і взяли в полон Папу Римського.
Подальший розвиток подій описаний в Об’явл. 13:3: ”А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смертельна її вздоровилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіриною!” 11 лютого 1929 року Ватикан знову вийшов на світову арену як релігійно-політична влада,
що змінила тактику, але не змінила ідеологію, яка, по суті, донині залишається сумішшю християнства з язичницькими віруваннями. Ми ж можемо лише слідкувати за владою “малого рогу”, яка, згідно з біблійним пророцтвом, існуватиме аж до Другого приходу Ісуса Христа (Дан. 7:26,27).

Також дайте відповідь на запитання:
"Хто такі "святі Всевишнього", і в чому полягає та пригноблююча "ідеологія" Риму, яка живе до сьогодні?" Дякую.

Мар'ян Качмар написав:"Хто такі "святі Всевишнього", і в чому полягає та пригноблююча "ідеологія" Риму, яка живе до сьогодні?" Дякую.

Методом пошуку в Святому Письмі:
Тут терпеливість святих, що додержують заповіді Божі та Ісусову віру! (Відкр. 14:12).
Біблія свідчить, що це християни, які не визнають змін у Законі Божому, зроблених людиною.

В Старому Завіті приходили до священника з жертвою для прощення гріха. Коли завіса в храмі розірвалась, і старозавітнє служіння в храмі завершилось, віруючі звертаються вірою до Ісуса Христа, нашого Небесного Первосвященника для прощення гріха. Священнослужитель може лише константувати факт покаяння або ж його відсутність, а прощає гріх Бог, Який є вірний і праведний. Христос - мій Господь і Бог, і мій Заступник в момент мого падіння. Саме в цьому полягає первосвященницьке служіння Ісуса Христа в Небесній скинії за написаним:
Головна ж річ у тому, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу величности,
2 що Він Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина.
3 Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести.
4 Бо коли б на землі перебував, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що дари приносять за Законом.
5 Вони служать образові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчити скинію: Дивись бо, сказав, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний!

і ще:
Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення,
12 і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.

На жаль Ваша відповідь неповна.

- по-перше: Ви не прокоментували поданих мною цитат
- по-друге: Ви не пояснили змісту слова "ідеологія", якого надаєте йому у Ваших текстах.

Сповідатися один перед одним - це означає визнати, що моя дія проти ближнього була неправильною, або такою, якої не мало б бути. Одразу виникає зустрічне питання - ви просите ближнього простити вам, а він з якихось певних причин не хоче простити вас. Можливо, він не на тому духовному рівні, як ви. Що ж тоді? Чи залишаєтесь ви непрощеним, хоч і щиро визнали свій гріх? Відповідь в 1Івана 1:9. Навіть коли люди злопам'ятні (напевно не звертають увагу на слова молитви Господньої "прости нам провини наші, як і ми ПРОСТИЛИ винуватцям нашим"), то Бог завжди залишається вірний і праведний, щоб простити нам наші гріхи. А прощає він нас виключно в Ісусі Христі, Який поніс наші провини, щоб ми могли йти легко і вільно. Прощення гріха - це не просто слова, це усвідомлення того, що цей гріх вже покараний на Голгофі, це прийняття Божої благодаті, це розуміння, що кров Ісусв Христа очищує нас від УСЯКОГО гріха. Недарма апостол Павло наголошує, що це є головна річ - маємо Первосвященника на Небесах - Ісуса Христа, Який прощає наші гріхи, бо викупив нас власною кров'ю.

Щодо ідеології.
Ось ще одна цікава стаття з Чернівців. На шляху до єдності

Ім’я папи Іоана Павла ІІ назавжди закарбується в наших серцях. Його поїздки, зустрічі, діалоги – все це відбувалось в пошуках миру, а отже – на благо людства. А найголовніше, на що варто звернути особливу увагу, – в період понтифікату Іоана Павла ІІ перед світовою спільнотою постає зовсім не та Римо-Католицька Церква, про яку йде мова в підручниках історії. Нині Ватикан провадить миротворчі місії планетарного масштабу, що кардинально відрізняється від діяльності Церкви в період так званих „темних” віків середньовіччя, коли палали вогнища, на яких заживо спалювали інакомислячих. До речі, саме Іоан Павло ІІ став першим папою, який офіційно вибачився за помилки минулого: перед чехами – за спалення Яна Гуса, перед євреями – за відсутність реакції Церкви в період холокосту. Такі заяви справді гідні поваги. Особливо, коли доводиться вибачатися за речі, до яких не маєш жодного відношення. І все це заради порозуміння між людьми, в щирому прагненні до бажаної єдності між віруючими різних конфесій. І справді, – Бог у нас один, одна віра, одне хрищення, і разом з цим безліч християнських течій!
Особистий вклад Іоана Павла ІІ в об’єднавчому процесі був досить вагомим. Новообраному папі необхідно лише зберегти всі ті добрі починання, і звичайно ж, продовжити нелегку справу примирення. Аналізуючи безпрецедентні кроки попереднього понтифіка можна зпрогнозувати подальші дії Римо-Католицької Церкви на шляху об’єднання основних течій християнства.
Біблія є священною книгою всіх християн, незалежно від конфесійної приналежності. Кожному народу притаманні певні традиції, обряди, в той час як Біблія залишається незмінною з часу її написання. І саме вона слугуватиме тим фактором, що об’єднає віруючих в одну християнську спільноту. Тому цілком вірогідно, що вже в найближчому майбутньому будуть переглянуті рішення Церковних Соборів, які не узгоджуються з Святим Письмом. Як приклад такої неузгодженості можна згадати рішення Лаодикійського Собору 364 р. після Р.Х. стосовно дня відпочинку. Хто хоча б трохи знайомий з Біблією, може зауважити, що згідно біблійних текстів днем поклоніння є субота. Що ж спонукало учасників Лаодикійського Собору перенести день відпочинку з суботи на неділю? Пропоную звернутись до історії.
На початку IV ст. римський імператор Константин навернувся в християнство. Прагнучи об’єднати імперію, він знайшов досконале рішення. Спільним знаменником для об’єднання імперії може стати неділя. У неділю Христос воскрес із мертвих. У неділю язичники поклоняються богові сонця. Якщо християни об’єднаються з язичниками в поклонінні в недільний день, вони перестануть асоціюватися з юдеями, яких переслідували римляни. Якщо християни приймуть неділю – наприклад, в честь воскресіння, – язичники із задоволенням продовжать поклонятися в неділю, бо вони вже довгий час поклоняються в цей день сонцю. Логічно все обміркувавши, імператор Константин у 321 р. після Р.Х. видав перший в історії недільний закон, в якому проголосив: „У високошанований День Сонця нехай відпочивають усі судді, міське населення і ремісники”.
Історик Артур П. Стенлі зазначає:”Збереження за недільним днем старої язичницької назви „день сонця” (Dies solis) великою мірою пояснюється сумішшю язичницьких і християнських почуттів, з якими перший день тижня був рекомендований Константином своїм підлеглим як „високоповажний день сонця” (Історія Східної Церкви, с.184).
Цивільне законодавство Константина було ратифіковане і прийняте Римо-Католицькою Церквою вперше на Лаодикійському Соборі. Пропоную деякі коментарі з церковних джерел.
„Язичницький день сонця, посвячений Балдеру, став християнським недільним днем, святим для Ісуса” (Католицький світ, березень 1894р., с. 809).
„Ви можете прочитати Біблію від Буття до Об’явлення і не знайдете жодного рядка, який би підтверджував освячення недільного дня. Святе Письмо зобов’язує до релігійного дотримання суботи. Якщо бажаєте дотримуватися вчення Біблії, поклоняйтеся в суботу. Але Церква говорить, що традиція стоїть вище від Біблії, і ми встановили неділю. Ми змінили день, згідно з авторитетом Церкви” (Кардинал Джеймс Гіббонс, „Віра наших батьків”, с. 89).
Як бачимо, Церква офіційно визнає, що змінила день поклоніння. Так як дана зміна відбулася задовго до 1054 р., коли Церква поділилася на Західну та Східну, і центром християнства в той час був Рим, папі Римському належить першочергове право виправити колізію, яка існує на протязі багатьох століть. Дійсно, на шляху об’єднання віруючих в єдину християнську спільноту, сучасна прогресивна Римо-Католицька Церква в будь-який момент може переглянути рішення Лаодикійського Собору, враховуючи пряму невідповідність з позицією Святого Письма. На сьогодні це лише питання часу.
ГАЗЕТА ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ „ЧЕРНІВЦІ”

Маю питання до вас - чи виправить Католицька Церква цю помилку?

Наведені Nic-ом статті - типова аргументація Адвентистів сьомого дня. У відповідь можна сказати, що Христос - Господь і суботі, Законодавець, що дав заповідь суботнього дня і своїм воскресінням повновладно її змінив. Його воскресіння - це звершення Нового Завіту, до якого Старий Завіт з його суботнім спочинком був лише шляхом, підготовкою. Христос востаннє зберіг старозавітню суботу, спочивши в гробі, і воскрес третього дня, остаточно утвердивши сповнення Старого Завіту в Новому. Ми живемо в Новому Завіті, а не в Старому, по благодаті, а не по закону. Христове воскресіння більше, ніж старозавітня субота, і тому можемо святкувати неділю на богословських підставах й без огляду на імператора Константина і його нововведення.
А всім Адвентистам сьомого дня свідчу: хочете святкувати суботу - мусите й обрізуватися та виконати весь старозавітній Закон, з усіма ритуальними приписами.

Божою благодаттю ми спасаємось, а Законом Божим гріх пізнається. У цих понять різні призначення. Думаю ви не будете в цьому перечити апостолу Павлу. До речі, саме апостол Павло сказав, що обрізання ніщо, і ніщо необрізання, а важливе - дотримування Божих заповідей. Петре, як шоста заповідь, в якій Бог заповів зберігати життя, важлива, і обовязкова до виконання, так і четверта, в якій Бог заповів відпочити в сьомий день від звичної праці.

Nic написав:Божою благодаттю ми спасаємось, а Законом Божим гріх пізнається. У цих понять різні призначення. Думаю ви не будете в цьому перечити апостолу Павлу. До речі, саме апостол Павло сказав, що обрізання ніщо, і ніщо необрізання, а важливе - дотримування Божих заповідей. Петре, як шоста заповідь, в якій Бог заповів зберігати життя, важлива, і обовязкова до виконання, так і четверта, в якій Бог заповів відпочити в сьомий день від звичної праці.

Ви так говорите Ніку, ніби Христос - і не Бог зовсім... а яке може бути християнство, якщо Христос - не Господь, який умерши, як людина, воскрес із мертвих?

Брате, не свідчіть неправдиво, бо я такого не говорив. Ісус Христос - Господь і Бог. Це так і амінь. А щодо четвертої заповіді наведу декілька аргументів:

- в неділю відпочивають по традиції, а четверта заповідь Закону Божого вказує на суботній день відпочинку, освячений Богом від створення світу;
- в Римлян 3:20 апостол Павло вказує на призначення Закону Божого: “Жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом бо гріх пізнається”. Святкування будь-якого іншого дня, крім суботи, вбивство, сімейна невірність, крадіжки, обман є ніщо інше, як гріх;
- субота – це день, який знаходиться між п’ятницею (біблійним днем Приготування) і неділею (першим днем тижня, в який воскрес Ісус Христос), і по сьогодні існує, як визначений день тижня;
- звичаю відпочивати в перший день тижня не існувало ні в Старому ні в Новому завітах. Христос (Луки 4:16: “І звичаєм Своїм Він прийшов дня суботнього до синагоги, і встав, щоб читати”) і апостоли (Дії 16:13: “Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились”) відпочивали в суботу за звичаєм;
- в Даниїла 7:25 передречена поява релігійної системи, яка зазіхне на Закон Божий: “І він буде говорити слова проти Всевишнього, і пригнобить святих Всевишнього, і буде думати позмінювати свята та права, і вони віддані будуть у його руку аж до одного часу, і часів і половини часу”;
- в Якова 2:10,11 написано про важливість дотримування всіх десяти Божих заповідей: “Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає. Бо Той, Хто сказав: Не чини перелюбства, також наказав: Не вбивай. А хоч ти перелюбства не чиниш, а вб'єш, то ти переступник Закону”. А ким будеш, якщо свідомо перемістиш суботній день відпочинку, який Бог заповів пам’ятати?

Nic написав:... а четверта заповідь Закону Божого вказує на суботній день відпочинку, освячений Богом від створення світу;

суботній день відпочинку, а восьмий день - день Царства Божого, яке для нас відкрив Ісус Христос!!!
Найперше богослов'я християн стосувалося "восьмого дня", дня воскресіння і визволення,
і ніхто не заборонить нам, християнам, його святкувати, бо в цьому дні суть нашої віри і всього нашого життєвого стремління!!!

Мар'ян Качмар написав:

Nic написав:... а четверта заповідь Закону Божого вказує на суботній день відпочинку, освячений Богом від створення світу;

суботній день відпочинку, а восьмий день - день Царства Божого, яке для нас відкрив Ісус Христос!!!
Найперше богослов'я християн стосувалося "восьмого дня", дня воскресіння і визволення,
і ніхто не заборонить нам, християнам, його святкувати, бо в цьому дні суть нашої віри і всього нашого життєвого стремління!!!

Давайте говорити правду: святкування неділі це свідомий гріх, бо це порушення четвертої заповіді Закону Божого. Краще визнати цей гріх, покаятися в ньому, і більше так не робити.
Субота, як день поклоніння, знайома нам із четвертої заповіді морального Закону Божого, де Бог на рівні з іншими заповідями, такими як: "не вбивай', "не кради", "шануй батька і матір”, закликає пам'ятати день суботній і відкласти в цей день будь-яку працю. Стало вже традиційним вважати суботу надбанням виключно єврейською народу. Але, якщо уважно розібратися у біблійній історії, то ця позиція є не зовсім достовірною. Річ у тім, що родоначальником євреїв був Авраам (що цікаво, що він також був родоначальником і батьком арабів, які його називають Абрагімом), а про суботу, як день поклоніння, вперше ми зустрічаємо на початку Біблії, коли Бог завершив Свою працю творіння до цього дня, відпочив у цей день, освятив його і благословив його (Бут 2:3). Це відбулося за багато століть до народження Авраама. На землі в той час з людей були тільки Адам і Єва. А сказати, що вони були євреями, – було б абсурдом.